Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка села Осична

На витоці річки Вишневої, яка бере початок у схилах горбів Каленівських угідь і явля­ється складовою частиною басейну річки Рось, що впадає у річку Дніпро, розкинулося село Осична. Розташоване воно на правобережній Україні. Територія села 255,8 га, з населенням 598 чоловік. Межує село із сімома селами. Поселення віддалене від промислових міст та залізничних доріг.

До найближчої залізничної станції - Фронтівка 15 км., Оратівської -25 км.

На території Осичнянських угідь розкинувся гідрологічний заказник місцевого значення „Осична” площею 173,2 га, який був створений 29.04.1999 року з метою збереження у природному стані своєрідного і рідкісного для Поділля ландшафту та велику популяцію орхідеї, занесеної до Червоної книги України.

Територія Осични заселена з незапам’ятних часів і належить до найдавніших східнославянських земель. У ІХ-ХІ століттях ці землі входили до складу Київської Русі. Жителям села часто приходилося бути свідками ворожих нападів і боротьби з ними. Найбільшого удару було нанесено татаро-монгольськими набігами у XIII столітті. Монголи залишали після себе згарища і руїни. Під час свого панування монголо-татари чинили нелюдські розправи над населенням. До приходу монголів, село було розселене на схилах земель, які тягнуться від вулиці Бондарівська до Турського лісу. Якщо уважно дивитися на ці схили, то можна час від часу натрапити на загадкові плеса, які виділяються, нагадуючи щось загадкове. То в минулому до приходу монголів були житла. Жорстока розправа із жителями, руїни й пожарища примусили залишити насиджені місця і переси­нитися на південний схід, туди де розташоване село на даний час.

В минулому долина, яка тяглася від сучасного Загребелля (вулиця Крючкова) і дальше до села Березівка була заболочена, заросла деревами осики та осокою. Ці незручні місця і були надійною схованкою від монголів для населення. Наскоки монголи здійсню­вали на конях. Без коня не було воїна-монгола, - говорилося в народі.

Довготривале панування монголо-татарів на правобережжі України примусило населення освоювати малопридатні землі долини. Викорчовували ліс, осушували болота і на них почали розселятися, ведучи убоге господарювання.

Від наявності дерев осики і трави осоки, на заболочених місцях, пішла і назва села Осична.

Як і на всій території України, так і в селі Осична до 1861 року панував кріпосницько - феодальний лад. Панували кріпосницько-феодальні відносини. Всі жителі села були кріпаками, які змушені були відбувати тяжку панщину.

Маніфест про скасування кріпосницького права царем Олександром II був підписаний 19 лютого 1861 року, проте в село він дійшов тільки літом у жнивну пору. Для його оголошення селян зібрали в церкву, яка стояла величавою спорудою на пагорбі в центрі села. Батюшка зачитав маніфест. За спогадами і переказами старожилів то був день радощів. Багато громадян з радощів плакали і з сльозами радості на очах при зустрічі обнімалися, цілувалися, обговорювали питання про землю і свою свободу.

Поміщик, як і всі поміщики інших губерній, не барився. Маніфест про скасування кріпосного права використав в своїх інтересах. Залишив собі кращі землі, селянам були зіпхнуті гірші віддалені землі від села та ще й за грошовий викуп.

Життя місцевого пана Казиміра Бекерського було прекрасним. Жив він у світлому двоповерховому будинку, який був споруджений в урочищі Турський ліс. В будинку були всі зручності, багата обстановка, кругом пишності й дорогоцінності. Тут же був чудовий сад, гарний ставок. Джерельна вода подавалася з долини лісу кінною водокачкою на пагорб до маєтку (ця криниця збереглася до наших днів і оберігається, як реліквія минулого часу „Джерело”).

Для потреб будівництва у господарстві була збудована цегельня. У панському дворі, крім житлового палацу  було збудовано багато допоміжних господарських споруд, в яких утримувалися коні, воли, корови, птиця.

Сім’я Бекерських жила нарізно. Мати Казиміра Бекерського жила в центрі села . Мала чимале господарство і багато наймитів. Більшість часу проводила в Польщі.

Господарство вести доручала економу та дворовим людям, які набиралися на службу за мізерну плату із Осичної та сусідніх сіл.

Господарство брата Болеслава розміщене-було на території, де тепер побудована місцева школа. Належали Болеславові, частина земель Загребелля (вулиця Крючкова) вища перія та більша половина кутка Лозової. Брат Болеслав був розумово відсталою людиною. Господарство вела його дружина. У нього було два сина та дочка Софія. Казимір та Болеслав Бекерські під час революції вивтікали у Польшу. Дружина Болеслава з дочкою Софією та сестрою Ядвігою жили в Осичні ще й після революції.

Під час світової війни 1914 року із села за наказом царського уряду чимало було забрано чоловіків до царського війська. Не поминули село Осичну Жовтнева революція та громадянська війна. В ці буремні роки на території села проходили білогвардійські загони, залишаючи після себе руїни та згарища.

З року в рік устої радянської влади зміцнювалися Великі зміни відбувалися за роки радянської влади в селі. Селяни приступили до мирної праці в умовах нової державності.

Дуже низьким був культурний рівень в дореволюційній Осичні. Панувала суцільна неписьменність. Над усім тяжіли закони божі, які утверджувалися єдиним наставником, церковнослужителем батюшкою, а центром церковних ритуалів була церква, що величаво з банями дзвіниць була розташована в центрі села. Церква була дерев’яною і в 1928 році, перед,колективізацією, спалена церковними грабіжниками.

Окремі сільські діти, більш заможніших селян, ходили вчитися після закінчення осінньо-польових робіт у церковно-приходську школу, яка також була під опікою церкви і її режиму. Після закінчення такої школи діти ледь вміли читати, писати та рахувати.

В дореволюційному селі крім пана та церковнослужителів ніхто не одержував газет та журналів. Всілякі інформації селяни одержували при відвідуванні церкви, або церков­ної служби. Селом управляв адміністративний орган - староста, якого наставляла волосна адміністрація. Всі побутові ритуали: реєстрація шлюбу, новонароджених та інше викону­валися церквою. Сільська управа займалася справою податків та громадських порядків. Селяни у громадському житті були безправні. Медичних установ бібліотек на той час на селі не було. Селяни довіряли своє здоров’я бабам-шептухам і знахарям. Смертність була високою. Процвітали хвороби, які своєю епідемією косили багато людей села. Село Осична належало до адміністративного поділу у такому вигляді: Київська губернія,  Уманський округ, Таращанський уїзд, Животівська волость.

Були деякі спроби село обновити громадськими будівлями, але все це просувалося дуже повільно. Наприклад у 1912 році розпочалося будівництво, на той час найкращого будинку ( на даний час це церква), але будівництво його було перервано і закінчено, аж після революції. Спочатку у цьому приміщенні розмістилося кредитове товариство, яке сприяло в допомозі селянам у придбані будматеріалів та сільськогосподарського реманенту.                                          

Після Жовтневої  революції настав період коли на селі пішла мова про утворення колективного способу госпо­дарювання. Робота почалася в умовах великих політичних і економічних труднощів. Першими на шлях суспільної праці стали бідняцькі сім’ї. Вони почали об’єднуватися в товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). В Осичні колективне господарство утворено в 1928 році під назвою „Труд”. Першими увійшли в новоутворене господарство 14 індивідуальних господарів: Дубіцький Петро Костянтинович, Смотрицький Марко, Кусливий Сергій, Ткачук Юхим Т, Ткачук Панась Єфремович, Іванюк Григор, Кузьмин Олекса, Чорний Микита, Іванюк Сидір Архипович, Миронюк Йосип Йосипович, Дорогий Лікандр, Лісовенко Сергій та Пазич Пилип.

На другий рік сім’ю артілі поповнили: Ткачук Дмитро Єфремович, Брицький Ми­хайло, Романець Михтодь, Андрущак Соловей, Хомотюк Олександр.

Було багато невдач і труднощів. В господарстві було лише 9 пар коней, 9 парокінних плугів, 5 возів, кілька драпаків і борін. Комітетові незаможних селян багато приходилося вділяти часу для виховної роботи. А переконувати будо нелегко, бо господарська діяльність уже утвореної артілі носила початковий характер і сама була у пошуках справжньої істини.

Велика роль в цей час в організації життя по-радянському належала комсомольсь­кому осередкові. Комсомольська організація в селі утворилася в кінці 1924 року. Першим ватажком її був Туранський Микола, а першими членами - Ткачук Дмитро Єфремович, Пазич Пилип Євсейович, Коломієць Степан, Печенюк Ониська Степанівна.

24 числа 1941 року теплої липневої ночі в село, після важких боїв, які точилися під Оратором та за територією Турського лісу, в селі появилися німецькі війська. Це була перша ознака тимчасової окупації.

По приходу німецька влада провела в селі самоврядування. Був призначений староста села та завідуючий громадським господарством. На керівні пости були призначе­ні односельчани, старостою - Лищук Яків, потім до приходу Радянської Армії - Фищук Юхим Васильович, а завідуючим громадським господарством - Бойко Павло Афонович. Громадське господарство носило назву ім.Грушевського. З районної Оратівської управи майже щоденно навідувалися німці-наглядачі, даючи настанови місцевій владі.

Не виконання розпорядження німецьких властей тягнуло за собою ряд жорстоких розправ: биття гумовою палицею, розстріл.

Одним із найважчих заходів для жителів села - було насильне відправлення молоді на роботи в Німеччину.

Кривавий терор окупантів не зламав волі трудящих до боротьби.

Жителі села допомагали партизанській групі, яка перебувала в урочищі лісу „Турський”.

Окремі односельчани, серед яких Печенюк Леонід Терентійович, ставали безпосередніми учасниками партизанського руху.

В ніч з 6 на 7 січня 1944 року село Осична було визволене частинами Червоної Армії першого Українського фронту. В боях за визволення села активну участь проявили бійці Московської 155 стрілецької дивізії.

Весною 1944 року, щоб не пустувала земля, потрібно було звертатися до населення і на добровільних умовах збирати насіння, щоб в якійсь мірі засіяти Яриній клин.

Вся робота на селі лягла на плечі жінок, підлітків та пожилих людей. Серед них виділялися організатори і керівники. В цей час господарство очолив Коломієць Григорій А., а незабаром Чорний Купріян Гр. Вся робота по обробітку землі виконувалася коровами. На роботи залучалися усі від старого до малого. Серед ініціаторів того часу відзначалися:1? Лищук Анастасія В., Недолько Наталка Кононівна, Недолько Югина, Хомотюк Марія К., Кріпак Катерина Іполитівна.

Весна 1945 року принесла загальнонародну радість. В селі почалося нове життя, мирне відродження. Поверталися фронтовики із армії, з каторжних робіт з Німеччини. З дня на день наповнявся пульс життя села. Почалися братися до будови та ремонту житлових будівель. Було створено чотири трудові бригади, які очолили односельці: Гайдайчук Микола Леонтійович, Недолько Федот, Чемусь Терентій  Л., Миронюк Сергій, Фищук Іван Никифорович.  Господарством громада доручили керувати Лаврову Івану Івановичу ( 1947-1949 р.р) Почали відроджуватися МТС.

Але нажаль Осичнянам, як і усім українцям довелося пережити голод 1947-1948 р.р., який був спричинений неврожаєм. Виживали хто як міг.

В умовах труднощів і суспільної складності поступово долалась економічна післявоєнна відсталість.

У господарстві в 1950-1955 роках більше почала надаватися допомога з боку МТС.

 

Покращився обробіток землі, збиралися вищі урожаї, оброблялися залишені землі. В господарстві збільшилася кількість кадрів, в основному механізатори, але залишалися не розв’язаними питання про спеціалістів сільського господарства: агрономів, зоотехніків, ветеринарів та ін. Обов’язки їх виконували практики.

З 1951-1958 роки в господарстві не відмічалося руху вперед по економічному розвитку. За цей час було лише побудовано приміщення клубу (старого) та приміщення дитячого садка.

Цей період відзначався частою заміною керівного складу, основною причиною якого було недостатність підготовки керівних кадрів, як в політичному, так і в економічно-господарському відношенні. За цей час було змінено п’ять голів господарства: Лаврова І.І., Волинець І.А., Петришин М.К., Недолько В.К., Здрилюк М.К). Несталість, плинність керівного складу нічого позитивного для господарства не принесло. Господарство залишалося економічно відсталим.

В 1958 році за рішенням Ради Міністрів були розформовані МТС, які вже відіграли свою роль. Техніка була передана в колгоспи. Колгосп придбав трактори, комбайни, прицепний інвентар. В господарстві створювався фундамент для дальшого розвитку.

В 1959 році до господарства ім. Хрущова с. Осична, було приєднано господарство ім. Леніна,  яке об’єднувало село Каленівку та Березівку. Керівником об’єднаного господарства обрано Руденка Івана Павловича. А колгосп перейменовано в господарство ім. Леніна.

Укрупнення господарства значною мірою відбивалося на організації праці. Більша увага приділялася на центральну садибу. Зменшився контрольний нагляд за трудовими колективами бригад, це викликало незадоволення. Різко підвищився рівень виїзду молоді із приєднаних сіл. В бригадних селах закрилися початкові школи, занедбалися громадські будинки. Помітним став соціальний занепад.

В лютому 1964 року проведена нова заміна голови колгоспу. Був обраний Кириленко Петро Євтухович.

Краща обізнаність з методами господарювання, принциповість, всесторонне вникнення в життя господарства, в життя і запити його членів, значною мірою позначилося на підвищенні організації праці працюючих колективів, вагомішими стали кінцеві результати. Відчутно почало поправлятися фінансове положення, покращилася оплата праці. Створилися можливості для розв'язання давно наболівших питань. Почалося будівництво дороги з твердим покриттям в напрямку Оратова;  побудовано склад для збереження добрива, ставок до Новоживотова; побудовано майстерню по дереву із примітивним механічним обладнанням тощо.

1970 рік приніс нові корективні зміни в структуру колгоспу. В цьому році села Каленівка і Березівка відійшли із складу колгоспу ім. Леніна і були приєднані до радгоспу „Угарівський”.

У 1971-1972 роках закінчилась радіофікація та електрифікація всього населеного пункту. Почав стабілізуватися виробничий рівень майже у всіх галузях господарства.

В 1973 році на голову колгоспу обрано молодого енергійного товариша Лавренюка Миколу Васильовича. Обранець закінчив Київську академію сільського господарства. Обізнаність, внутрішнє покликання, партійність, принциповість, знання справи, зв’язок з людьми-виробничниками, впровадження передових методів сприяло молодому господарникові добиватися нових результатів у щоденній роботі. В кожній галузі колгоспного виробництва накреслювались зрушення.

У виховній роботі немалу роль відігравала й партійна організація, яка на той час в своїх рядах нараховувала 13 членів.

Колгосп імені Леніна за головування Лавренюка Миколи Васильовича був передовим по усіх галузях виробництва.

В 1989 році Лавренюка Миколу Васильовича, здібного, талановитого керівника було переведено начальником Оратівського РАПО. В середині вісімдесятих років за ініціативи Лавренюка М.В. розпочалася газифікація населеного пункту. Розпочато будівництво нового сільського будинку культури та торгового центру.

На заміну Лавренюку М.В головою колгоспу приходить Ковтун І.І., який в 1991 році вводить в експлуатацію новий СБК, та в 1993 році запалює голубий вогник природнього газу по усьому населеному пункті.

У дев’яностих роках минулого століття з початком у державі першої економіч­ної кризи розпочався занепад на селі. Зменшилося у тричі поголів’я скота, перестали закупляти нову техніку, відповідно занепало виробництво сільськогосподарської продукції. Зменшилася кількість робочих місць. Заробітної плати не виплачували. Закрито було дитячий садок. Молодь та жителі села, які залишилися без роботи залишали домівки у пошуках заробітків. Зменшилася кількість населення. Смертність на селі щорічно збільшується, а народжуваність відповідно зменшується.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь