Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка с. Новоживотів

 

НОВОЖИВОТІВ

Село Животів, або Новоживотів, як його називають тепер, виникло дуже давно. Про час його виникнення існує кілька версій. За однією, яка належить Л. Похилевичу, перші поселення з’явилися вже на межі першого та другого тисячоліть. Бо, досліджуючи час побудови однієї з церков, який датується XV ст., він робить висновки, що «... нинішні Покровська і Миколаївська церкви побудовані на місцях давніших церков, хоча про час їх заснування і знищення конкрет­но письмових свідчень не збереглось...» .

За твердженням С. Фундуклея, автора досліджень козацьких могил, якими оточене село, час заснування села слід віднести ще далі - до IX ст.

У давнину поселення являло собою півострів, який огинала річка Роська, з вузьким пере­шийком на півночі. Якщо подивитися на поселення зверху, то ця місцевість схожа на шлунок, від чого і пішла назва села. Ось як пише про це Л. Похилевич: «Животів - містечко в західній частині Таращансъкого повіту, розташоване по обох боках річки Роська, яка живописно тече поміж кам’яними скелями, і по струмках, які впадають в неї з правої сторони. Середи­на містечка вигином річки утворює півострів з вузьким перешийком на півночі. Подібність цього півострова до шлунка, або по-малоросійськи «животом» і дало в древності назву по­селенню».

С. Фундуклей пояснює походження назви села від слів «жити» і «годувальне помістя».

Про древню історію заснування села свідчать залишки фортеці, збудованої на протилежно­му березі р. Роська, навпроти півострова. Побудову фортеці приписують князям Четвертенським. Це була древня династія руських князів, корені якої виходять з роду Володимира Святос­лавовича «Святого» (980-1015 рр.). Саме руським князям Четвертенським належав у XV-XVII ст. Животів.

Про древність поселення в цій місцевості свідчать і численні кам’яні хрести. На одному з них, за свідченням Л. Похилевича, «... поблизу недавно збудованої римсько-католицької кап­лиці означений 1643 рік, а на іншому, в передмісті Животова, що називається Правилівкою, церковно-слов’янськими буквами написано, що «в 1443 році місяця липня, 31 дня похована раба божа Домнікія. Ця жителька Животова під час нападу татарського одягнена в козачий одяг і на коні билась з ворогами хоробро, якими була вбита і похована на місці своєї смерті». Цей хрест вже в теперішні часи було перенесено на кладовище села Правилівка (у зв’язку з будівництвом дороги).

До цього часу зберігся курган на південному сході від села. А за свідченнями Л. Похилевича, у 1864 році поблизу села на південному і південно-східному напрямах їх було три. С. Фундуклей робить припущення, що ці кургани були спостережними пунктами під час монголо-татарської навали. З них за допомогою диму чи вогню у містечко подавалися сигнали про на­ближення ворога. За залишками древніх житлових будинків, знайдених під час розкопок ста­рих кладовищ і валів на місці фортеці, також можна судити про характер і рід занять місцевого населення. Наявність залишків фортифікаційних споруд свідчить про майстерність тодішніх будівельників, а система курганів - про військову підготовку населення. Знахідки розповіда­ють про древні звичаї русичів, про їх християнську православну віру. А написи на кам’яних хрестах і гробових плитах говорять про освіченість і знання писемності.

Без сумніву, побудова більшої частини укріплень є заслугою поляків, які в Животові і його передмістях мали численне військо для тримання в покорі українського народу. Місцеве насе­лення було невдоволене шляхтичами. Часто це виражалося масовими втечами в інші поселен­ня. Але пан за допомогою війська ловив втікачів. Повертав у маєток, де жорстоко карав. Бага­то втікачів ішло на Січ, де формувалися сили для відсічі загарбникам. За часів Богдана Хмель­ницького в числі малоросійських полків був і Животівський. Про участь животівчан у виз­вольній війні українського народу 1648-1654 років є згадка, що «...В 1649 році Хмельницький з’єднався з кримським ханом Ісламом-Гіреєм на Чорному шляху за Животовом, і звідси вони пішли разом до Збаража Волинського, проти поляків...».

У період міжусобиць на протилежному березі була побудована укріплена фортеця, обнесена глибоким ровом, який заповнювався водою, дубовим частоколом і високим насипом, а також з підйомними мостами. Фортеця була серйозною перешкодою на шляху ворогів. Підйомні мости, рів із водою, а також частокіл були і в самому містечку. Крім того, фортецю з півостровом з’єднувала розгалужена мережа підземних ходів, загальна довжина яких сягала 6-ти кілометрів. Ось як це описує Л. Похилевич: «Животів служив значним укріпленим місцем. Перешийок, що з’єднував півострів з землею, був перекопаний каналом так, що укріплення було оточене з усіх сторін водою і зміцнено дубовим частоколом. Через канал і через річку з південно-східної сто­рони були змонтовані підйомні на цепах мости, які на кожну ніч підіймалися». Пізніше біля мостів були збудовані бійниці і встановлені гармати. Гарнізон фортеці набирався з місцевих жителів або козаків і утримувався за рахунок власників животівських. Начальник гарнізону звався отаманом.

Повертаючись до історії князів Четвертенських, слід зазначити, що у 1776 році проводились розкопки валів древньої фортеці і «... знайдена мармурова плита, на якій написано було сло­в’янськими буквами, що на цьому місці похована княгиня Ірина Четвертенська». Але не забуваймо, що це був час польського панування. Тодішній поміщик Цешковський, будучи рев­ним католиком, «велів цей пам’ятник, який свідчив про православність попередніх князів животівських, розбити на дріб’язок і повкидати його в воду».

Ймовірно, що княгиня Ірина була похована на території церкви або поблизу неї за давньо­руським звичаєм. Припускають, що в часи княгині Ірини валу навколо фортеці ще не було. Навколо церкви розташовувалися житлові будинки. Залишки будинків і погребів збереглися до наших днів.

М. Аркас, розповідаючи про Зборовський договір Б. Хмельницького з польським королем Яном-Казиміром, згадує про білоцерківський трактат, де зокрема говориться: «Призначені для запису в реєстр війська в числі 20000 повинні лишитись у володіннях його королівської милості до строку, встановленого для закінчення реестру, тобто до свята Різдва, вони не повинні ходити далі міста Животова, а в Брацлавщину не входити аж до остаточного складення реєст­ру».

У1620 році, повертаючись із Москви через Київ, патріарх Ієрусалимський Феофан благосло­вив на єпископство Паїсія Іполітовича. Перебуваючи в Животові, М. Аркас пише про це так: «Феофан, призначивши в Києві, Трехтемирові, Білій Церкві єпископів для єпархії Київської, Перемишльської, Туровської і Пінської, Полоцької, Володимирської і Брестської, Луцької і Ост­розької, на виїзді з Малоросії виїхав з гетьманом Сагайдачним, що його супроводжував, і ново- присвяченим митрополитом Київським Іовом Борецьким і 3000 козаків у Животів. Тут у князя Четвертенського гостював 3 дні. І тут же з митрополитом поставили на єпископство Холмське і Бельзьке Паїсія Іполітовича».

У селі діяли Свято-Миколаївська церква, що на півострові, і Покровська - у передмісті Жи­вотова, або Новому Животові. Обидві дерев’яні. Побудована Свято-Миколаївська церква у 1737 році, як значиться у написі над західними дверима. У1848 році були зроблені кам’яні прибудо­ви, в одній з яких була тепла церква в ім’я Св. Христова Митрофана, а у другій - ризниця. Церква мала 87 десятин землі. Проіснувала вона майже 200 років і варварськи зруйнована місцевою владою 1936 року.

Зовсім інша доля Покровської церкви. Час її будівництва припадає на період з 1737 до 1742 року. Незадовго до 1864 року церква піднята на кам’яний фундамент. Переживши багато подій: революції, громадянську війну, німецько-фашистську окупацію, церква збереглася до наших днів. У середині XX ст. це була єдина діюча церква в районі. Варто згадати і церкву Св. Трійці, яка була збудована на Київському передмісті Животова, що називалося Якимівкою.

У другій половині XVIII ст. селом володів Петро Доленго-Цешковський, який разом із своїм сином Ігнатієм, підчашим Черніховським, силою відняв Животів у Віжицької. Від Цешковського село у спадщину отримав Северин Віслоцький, а по смерті його - Феодор, який у 1790 році продав Животів разом із Плисковом Валентію Якубовському. У1840 році Животів переходить у спадщину до його дочки Марціани.

Щодо самого села Животова, то на час написання Л. Похилевичем книги про Київську гу­бернію його населення становило 2965 осіб, із них: православних -1370, римських католиків - 43, євреїв -1052.

На той час Животів мав 4619 десятин землі.

Перша школа в селі Новоживотів побудована земством у 1908 році і називалася Старо-Животівське 2-класне земське приходське училище. Навчання велося російською мовою. Школа нараховувала 150-160 учнів із навколишніх сіл.

Після 1917 року училище стало називатись народним. У 1918 році в училищі стали вивчати українську мову. Першим учителем був Михайло Іванович Чернишов.

Село Новоживотів розташоване так, що його не обходили стороною грізні події громадянсь­кої війни. Були різні банди, які змінювали одна одну та грабували і розбійничали. Всьому по­клала край Перша кінна армія Будьонного, штаб якої розмістився у приміщенні школи.

У1929 році в селі було організовано колгосп, який налічував 20 пар коней, 20 кінних плугів, 15 драпаків, з млинки, 6 кінних сівників. Перший голова колгоспу - Євтух Андрійович Катрага. Тоді ж було створено і комсомольський осередок на чолі з Грищенком. До першого партійно­го осередку увійшли голова сільської ради Григорій Бичок та голова колгоспу.

Не оминув село Животів і голодомор 1932-1933 років. По селу майже щодня їздила підвода, збирала померлих і звозила їх на кладовище. Траплялися в селі і випадки людоїдства. Помер­ло від голоду близько 500 жителів. На двох кладовищах села в 1991 році було встановлено пам’ятники жертвам голодомору.

В грізні роки Великої Вітчизняної війни більше 300 чоловік пішли на фронт, 208 з них відда­ли своє життя за наше мирне сьогодення.

Старий Животів було звільнено від гітлерівців 2 січня 1944 року, Новий Животів - з січня 1944 року. Визволяючи село, в бою загинуло 93 бійці. У селі є пам’ятник солдату-визволителю та меморіал Скорботній матері, Алея пам’яті.

У Новоживотові функціонував колгосп ім. Свердлова. Багатогалузеве господарство викори­стовувало 3511 га землі. У селі був цегельний завод, що належав районному об’єднанню «Міжколгоспбуд», потужністю 3 млн. штук цегли в рік.

У1992 році колгосп було перейменовано на сільськогосподарське підприємство «Промінь». На підприємстві працювало 326 осіб. Господарство мало 2730 га землі, 42 трактори, 16 ком­байнів, 34 автомашини. Люди самовіддано трудилися на ланах підприємства. Орденом Трудо­вого Червоного Прапора нагороджені механізатори Іван Кирилович Житник, Григорій Фокович Богачук і шофер Микола Кирилович Хміль. Зараз земельні паї членів колишнього КСП «Промінь» орендує ТОВ «Агробуд» смт Оратів (директор О. П. Шевчук).

У селі діє ТОВ Агрофірма «Злагода» (колишній міжгосприбгосп). Функціонує середня за­гальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, побудована і введена в дію ю січня 1993 року. Є лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Приміщення побудоване в 1988 році. У 2007 році відновлено роботу дитячого садка. Приміщення побудоване в 1972 році. Також є будинок культури (1972 року), бібліотека (1966 року). Торговельне обслуговування населення здійснює мережа із 8-ми магазинів та філія ринку Оратівського районного споживчого товари­ства.

Покровська церква побудована прихожанами 1907 року. Настоятель Свято-Покровського храму - П. М. Монастирський.

У Новоживотові народився Герой Радянського Союзу Володимир Миколайович Гайдуков (проживає у Москві), відомий український письменник Євген Гуцало.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь