Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка с. Синарна

СИНАРНА

Перші згадки про село надходять до нас з кінця XVII - початку XVIII ст. За переказами, назва села походить від слова «сіно», оскільки перші поселенці випасали тут лошат «стригунів». Згодом осілий спосіб життя спонукав до занять землеробством і скотарством. Як і більшість сіл Правобережної України, село Синарна було підпорядковане Брацлавському воєводству (повіту). Значна частина села була ополячена - окремі мешканці прийняли католицизм. І до сьогоднішніх днів село ніби поділено на католиків і православних, навіть сільський цвинтар має два входи: католицький і православний. Майже всі жителі села виконували повинності на користь пана, обробляли земельні наділи, лагодили господарські будівлі тощо.

Значна частина жителів села мала змогу працювати і в промисловості, оскільки наприкінці XIX - поч. XX ст. у сусідньому селі Бабин розпочали будівництво цукрозаводу та залізничної колії між станціями Оратів і Сорока. Цукровий завод почав працювати в 1911 році (нині не працює). Наприкінці XIX - поч. XX ст. на території села збудовано церкву, конструкція якої виготовлена з дуба, котрий завозили з «дубини» - лісового масиву, розташованого за селом.

Не оминули села події Першої світової війни, багато чоловіків брали в ній участь, зокрема: Федір Величковський, Петро Сігнаєвський, Пилип Поліщук та інші. Хвиля революції 1917 року та громадянської війни принесли суспільні зміни в життя селян. Зокрема, пан Ярошинський - власник цукрозаводу і навколишніх сіл - утік у Польщу. Згодом селяни стали власниками землі. У період НЕПу їх життя дещо змінилося на краще, але ненадовго.

У1930 році на основі самостійних селянських господарств організували колгосп, назва яко­го походила від місяця утворення «Серпень». Першим головою був Семен Михайлович Даріуш - член ВКП(б).

«Голод 1932-1933 років не помилував ні старого, ні малого. Люди вмирали як мухи, - розпо­відає жителька села А. І. Пашківська. - Селом щодня їздила підвода, збирала померлих, відво­зила їх на цвинтар». За словами старожилів, голодна смерть забрала життя близько 200 сель­чан. Зафіксовано один випадок канібалізму - мати зарізала сина (хлопчик 7-8 років) і після цього збожеволіла.

Сталінська репресивна машина також «розрідила» село, адже значна частина мешканців носила польські прізвища: Свідерські, Гвоздінські, Яворовичі. Із 38 репресованих додому по­вернулося лише двоє: Леонід Францович Яворович і П. Сабанюк.

Окремо хочеться зупинитися на особі Олексія Пархомовича Крохмаля - учасника Першої світової війни, революції 1917 року і громадянської війни - уродженця Синарної. Як розповіда­ють його родичі, він був добре знайомий із В. І. Леніним, Й. В. Сталіним. Архівний документ із м. Подольська Московської області засвідчує, що Олексія Пахомовича Крохмаля, начальника політвідділу Забайкальської залізниці, нагороджено орденом Леніна за перевиконання плану залізничних перевезень за ІІІ-й квартал 1935 року. Репресований 1938 року. Подальша доля невідома.

Орденом Леніна в 1949 році було нагороджено В. М. Петрука і В. Д. Нечипорук. Учасником так званої фінської війни 1939 року був Антін Грабівський, де в снігах на лінії Маннергейма відморозив пальці ніг. Він і розповів про те, якою неорганізованою й непідготовленою була Червона Армія в цій війні.

Понад 200 чоловіків Синарної боронили рідну землю від ворога в роки Великої Вітчизняної війни. Більшість із них удостоєні почесних нагород солдатської доблесті, зокрема, мешканець села старшина Леонід Іванович Тромпінський, нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчиз­няної війни II ступеня, Слави III ступеня.

Багатьом із воїнів не судилося дожити до Перемоги. Вдячні нащадки увічнили їх славу в солдатському обеліску, що встановлений в центрі села.

Третього-п’ятого березня 1944 року села Стрижаків і Синарна було звільнено від окупантів. Відбудова народного господарства в післявоєнний період ознаменована повторним утво­ренням колгоспу «Комінтерн», ім. XIX з’їзду КПРС і об’єднанням господарств сіл Синарна і Стрижаків.

У період «хрущовської відлиги» і укрупнення сільськогосподарських підприємств села Си­нарна та Стрижаків було приєднано до сіл Бабин і Даньківка Іллінецького району. Головою тодішнього колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС був Петренко, згодом - Гаврилюк. Наприкінці 70-х років минулого століття в Синарній і Стрижакові утворили колгосп «Нове життя», який май­же 15 років очолював Валерій Юрійович Бохонко.

На початку 1990 року в Синарній утворено СТОВ «Світанок», очолював його  М. А. Пашковський.

Микола Антонович народився і виріс у Синарній. Свій трудовий шлях починав комбайнером у місцевому господарстві, а нині вже двадцятий рік очолює його.

Сьогодні - це багатопрофільне сільгосппідприємство. З року в рік воно отримує високі врожаї зернових і технічних культур, розвиває тваринницьку галузь, поголів’я тварин зросло до 8оо.

«Світанок» забезпечувало постійною роботою 8о жителів села, практично усе працездатне населення. За сприяння М. А. Пашковського в селі збудовано дорогу з твердим покриттям, вісім корівників на місці старих, гараж та їдальню на тракторному стані. Село користується природним газом.

 На території села діє філія загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів смт Оратів, фельдшерський пункт, клуб-бібліотека, два приватні магазини, православна церква.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь