Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка с. Стрижаків

СТРИЖАКІВ

Село Стрижаків засноване в середині XVII ст. Під час визвольної війни українського народу на цій території для потреб війська Богдана Хмельницького вирощували породистих коней «стригунів», звідки й пішла назва села Стрижаків.

«СТРЫЖАКОВ, село при ручье Долге, текущем через ручей Синарну в Соб. К северу от села по возвышенной равнине проходит большая караванная дорога из Липовца, в 20-ти верстах отстоящего, через Монастырища, в Уманъ. Жителей обоего пола: православных 820, из числа коих 195 из польской шляхты; римских католиков из той же шляхты юб; да в деревне Синарной, в 2-х верстах отстоящей: православных 325, римских католиков 51. В деревне большая половина народонаселения состоит из шляхты. Земли в Стрыжаковском имении с Синарною и частью села Кабатни числится 2621 десятина. Стрыжаков с Синар- ною и частью села Кабатни, составляет вотчинное имение Иосифа Ивановича Држевецко- го (латин, испов., род. 1836 года).

Церковь Троицкая, деревянная, 5-го класса; земли емеет 43 десятины; построена 1856 года на место обветшавшей.» (Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. - К., 1864).

На початку XVIII ст. Володимир Потоцький (1789-1812) - військовий діяч - був одружений із донькою князя Героніма Януша Саніушка Теклею, яка принесла йому в посаг села Бабин, Яблуновицю, Скибин, Стрижаків і Синарну.

Після смерті Потоцького його вдова продала маєтки Д. Ярошинському. Донька Ярошинського Констанція 1823 року вийшла заміж за військового і громадського діяча, мемуариста Йозефа Джевецького (1772-1862) і принесла в посаг села Стрижаків і Синарну. В 1830 році Джавецький збудував у Стрижакові досить скромний двір, оточений мальовничим парком з екзотични­ми рослинами і клумбами. До 1865 року син Джавецького Ян проживав у батьківському маєтку в Стрижакові. Помер Ян Джавецький 1924 року у Варшаві.

Майже всі мешканці села виконували повинності на користь пана, обробляли земельні на­діли, лагодили господарські будівлі тощо. Чимало селян мали змогу працювати і в промисло­вості на Бабинському цукрозаводі та на залізниці.

Чорну сторінку в історію села вписав голодомор 1932-1933 років. За словами старожилів, голодна смерть забрала життя близько 150 людей, з яких нині відомо лише про 12 осіб.

Велика Вітчизняна війна покликала на фронт понад 200 чоловіків із села боронити рідну землю від ворога. Славою овіяні їх імена. Григорій Степанович Кучер, молодший сержант, на­городжений двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями «За визволення Праги» та «За взяття Берліна». Микола Захарович Папуня, сержант, наго­роджений двома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За визволення Праги», «За взяття Берліна».

Не повернулося з поля бою 68 односельчан. Вдячні нащадки увічнили їх славу в солдатсь­кому обеліску, що стоїть в центрі села. На гранітних плитах навічно викарбувані їхні імена.

У березні 1944 року на північно-західній околиці, на відстані півкілометра від села, відбувся великий бій, у якому полягло 232 радянських воїни. На братській могилі встановлено граніт­ний пам’ятник лейтенанту Геннадію Миколайовичу Рикову і пам’ятний обеліск рядовому Ва­силю Михайловичу Ярошу. На гранітних плитах викарбувано імена 62 відомих воїнів, захоронених у братській могилі. У селі нині залишився один учасник Великої Вітчизняної війни В. І. Бортнюк.

Стрижаківська сільська рада депутатів трудящих і її виконавчий комітет відновили свою діяльність у березні 1944, після повного визволення Іллінецького району від німецько-фа­шистських загарбників. До складу сільської ради входили два населені пункти: село Стрижаків і селище Стрижаків. На території ради знаходився багатогалузевий, з середніми економічними показниками колгосп ім. Петровського з центральною садибою в Стрижакові, початкова шко­ла, медичний пункт, сільський клуб і бібліотека, магазин споживчої кооперації.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 9 серпня 1954 р. «Про укрупнен­ня сільських Рад депутатів трудящих по Вінницькій області» Стрижаківську сільраду ліквідовано, а її населені пункти ввійшли до сусідньої укрупненої Синарської сільської ради. Згодом, після виборів у місцеві ради, що відбулися 1 березня 1959 року, Синарська сільрада була ліквідована, а всі її населені пункти підпорядковано Бабинській сільській раді.

Рішенням виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих від 25 червня 1965 року Стрижаківську сільську раду відновлено, до її складу відійшли населені пункти розукрупненої Бабинської сільської ради: села Стрижаків і Синарна, селище Вірне.

У 1964 році колгоспи сіл Стрижаків і Синарна об’єднано в один колгосп «Нове життя», який очолила Валентина Сергіївна Брянська. Це була дуже вимоглива, принципова, вольова жінка-керівник. За її керівництва колгосп «Нове життя» отримував високі врожаї і прибутки, було збудовано приміщення для утримання корів, овець, телят у обох селах. Відновлено трак­торну бригаду. Багато уваги приділялося соціальному розвитку сіл. У центрі Стрижакова збу­довано будинок культури, який працює досі. Поруч із ним виросло приміщення сільської ради, куди перейшла сільська рада з Синарної. Головою в той час був Макар Володимирович Качанівський. Тоді ж було збудовано дитячі садки в обох селах, відновлено початкову школу в Стрижакові, директором якої був Стойко. У той час колгосп був мільйонером.

Не обминула села і афганська війна. Троє односельців брали участь у бойових діях в Афга­ністані: Василь Іванович Сігнаєвський, Василь Іванович Пасічнюк і Володимир Вікторович Ки­рилюк.

Із 1968 до 1983 року головою колгоспу був Валерій Юрійович Бохонко, який майже 15 років очолював господарство.

У 1977 році за збір високих урожаїв кукурудзи Володимира Лукича Павлишина і Анатолія Івановича Кучера нагороджено орденами Трудової Слави.

Упродовж 1983-1986 років місцевий колгосп очолювала Надія Дмитрівна Попівська, а в 1986- 1991 роках головував Михайло Іванович Снідевич.

Згодом Синарну відокремили від Стрижакова.

У 1992 році колгосп «Нове життя» перейменовано в КСГП «Нове життя», а 2000 - у СТОВ «Нове життя».

У 1991-1998 роках КСГП «Нове життя» очолював Олександр Сергійович Осипчук. За час його головування збудовано критий тік, житлові будинки для спеціалістів, адміністративний будинок, прокладено дорогу з твердим покриттям по вул. Жовтневій.

На території села функціонує фельдшерський пункт, відділення зв’язку, будинок культури, бібліотека, магазин.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь