Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка села Гоноратка

ГОНОРАТКА

Це невелике оточене лісами з двох сторін село знаходиться неподалік Оратова. Широке пле­со ставка прикрашає центр Гоноратки.

Назва походить від імені дочки поміщика Ярошинського Гонорати, яка отримала у спадок це невелике поселення. Село багате на місцеву топоніміку. Так, хутір Малярів, мальовничий куто­чок у долині під лісом, належав судовому чиновнику Малярову. В роки столипінщини його землі купили кілька заможних селян. Існує легенда, що того чиновника після купчої (з гроши­ма) до залізничної станції не довезли, щез безслідно. Поселення на хуторі з часом зникли. Пізніше там була радгоспна пасіка. Є ще й загадкові назви пагорбків: Геїха, Голубовий, Кухтова дзвіниця, Писарова дубина, Горобцева дубина. Більшість назв походять від прізвищ влас­ників цих земель, інші залишились нерозгаданими.

Поблизу Гоноратки проходив відомий козацький шлях. Ще називають його Широкий, Би­тий. Тепер він переораний, бо напрям руху транспорту змінився.

У селі є криниця, оповита легендами. Розповідають, що джерело, з якого утворилась крини­ця, відкрите ще козаками. Вони помітили, що ця вода додає їм сил, бадьорості. Спорудили дерев’яний зруб і поставили хрест. З того часу жителі села шанують і доглядають криницю з цілющою водою. В радянські часи місцева влада хрест знищила, але люди знову встановили його. Такої смачної води немає в жодній криниці села.

Коли виникла Гоноратка, невідомо. На час написання Л. Похилевичем «Сказания о насе­ленных местностях Киевской губернии» (середина XIX ст.) в Гоноратці «... жителів обох ста­тей православних 318; католиків і євреїв 18; землі 887 десятин. Належить Емілії Бондаржевській... Церква Дмитрівська, дерев’яна... побудована в 1762 році, а з 1854 року перебудована».

До революції 1917 року в селі була церковно-приходська школа, де навчав дітей один учи­тель.

Селяни ледь зводили кінці з кінцями, а більшість заробляла на хліб, працюючи в панській економії, що належала поміщику Ярошинському.

Старожили згадували, що пан Ярошинський іноді влітку приїздив у село на автомобілі. Сидів у відкритій машині симпатичний дідусь і кидав дітлахам дрібні монети. Знав, що оті мідяки відроблять батьки стократ.

У1917 році селяни, до яких докотилась звістка про події в Петрограді, розібрали поміщицьку худобу, насіння, реманент. Зробили це організовано, на чолі зі спеціально обраним комітетом, яким керував Степан Солончук. Та невдовзі в село прибув каральний загін, а з ним повернувся панський економ Петровський. Усе майно було повернуто до маєтку.

«Комітетників вивели на майдан, виставили перед кулеметом, - розповідав свого часу очевидець тих подій Олександр Бурлака. - Тримались вони мужньо. Врятувались від смерті ди­вом. Син економа, ліберально налаштований гімназист Роман, виступив на захист прирече­них, погрожуючи, що він теж загине разом з ними. Батько змушений був скасувати розстріл».

Після встановлення радянської влади на місці панської економії було утворено державне господарство, потім - радгосп «Ударник». Першим його директором був десятитисячник Нікітін. До радгоспу належала одна половина села, друга - до колгоспу ім. Калініна. Центри радгоспу «Ударник» і колгоспу ім. Калініна знаходилися в селі Заруддя, а Гоноратка була бригадним селом.

Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах воювали 124 бійці з Гоноратки, з них додому повернулися лише 36. В пам’ять про односельчан, які загинули, вдячні земляки заклали Алею пам’яті. В боях за визволення села полягли 97 солдатів і офіцерів, імена 75 з них залишились невідомими. На честь загиблих в центрі села встановлена стела.

Після війни люди самовіддано працювали, відбудовуючи зруйноване село, відновлюючи господарство.

У1970 році радгосп і колгосп були об’єднані в радгосп « Ударник», який проіснував до 1989 року. На його базі утворили два колгоспи: один у Гоноратці, другий - в Зарудді. Головою гоноратського колгоспу «Перемога» був обраний Л. П. Борисевич. У цей період розпочато бу­дівництво дороги з твердим покриттям по селу, побудовано блок теплих стоянок, зроблено капітальний ремонт сільського клубу, змонтовано автоматичну телефонну станцію на 50 но­мерів, в школі встановлено водяне електричне опалення. Потім керівником господарства став Б. П. Скрипкін, який продовжив справу попередника.

Нині на території Гоноратки функціонують сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога», який очолює В. П. Токарчук, і три фермерські господарства: «Нива - С» (голова В. І. Сандул), «Малярів» (голова М. М. Побережник), «Світанок» (голова О. М. Горобець).

В соціальний розвиток села вагому частку вносить В. І. Сандул. Так, на газифікацію Гоно­ратки він виділив понад 170 тис. грн., встановив бетонну огорожу в центрі села та на кладо­вищі, спільно з фермером М. М. Побережником відремонтував Козацьку криницю. (Її почисти­ли, забетонували територію, встановили нового хреста і освятили.)

Гоноратка багата роботящими, талановитими людьми.

Чимало зробила для розвитку освіти в селі А. Я. Орлик, яка пропрацювала учителькою по­чаткових класів, а потім і директором школи майже 50 років. Вона брала активну участь у громадському житті села, 35 років незмінно обиралась депутатом Зарудянської сільської ради.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь