Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка села Підвисоке

ПІДВИСОКЕ

Село Підвисоке розташоване в крайній східній частині Оратівського району. Землі села без­посередньо межують із землями Монастирищенського району Черкаської області. До території села належить також с. Тарасівка, що розташоване за 1 км на південь.

Деякі історичні документи свідчать про те, що село Підвисоке вже існувало в XVI ст. Розташоване воно на лоні Придніпровської височини у верхів’ї крайового витоку річки Гірський Тікич, що впадає в річку Соб - притоку Південного Бугу.

Історія походження назви села має кілька версій. Найбільш імовірні з них дві.

За часів виникнення українського козацтва (друга половина XV століття) пролягав шлях з північної частини України через її центр до порогів Дніпра і далі - в Дике поле і Крим. Цей шлях проліг біля сіл Юшківці, Сабарівка, Балабанівка і Підвисоке з західного боку. І нині цей шлях носить назву Козацький. У витоку Гірського Тікича були буйні зарослі високих дерев (дубів), і подорожні цього шляху зупинялися на спочинок або ночівлю біля свіжої води під високими дубами. Можливо, в поселення, що виникло в урочищі, тому й з’явилася назва Підви­соке.

Друга версія назви поселення, не менш відома, можливо, походить від того, що воно виник­ло біля підніжжя вододілу даної місцевості, яким нині проходить залізнична колія сполучен­ням Козятин-Христинівка, тобто село було під висотою даної місцевості.

Народні перекази свідчать і про те, що слов’янське поселення на території села вже існувало за часів монголо-татарської навали (XIII ст.). При цьому є посилання на досить поширене серед мешканців села прізвище Татарчук, а також на прізвисько місцевих жителів, яке побутує в навколишніх селах, - татари. Цілком можливо, що завойовники, пересуваючись цією місце­вістю, асимілювалися з місцевим населенням.

Вулиці села розташовані переважно з південного заходу і заходу на північ та північний схід, уздовж напрямку течії Гірського Тікичу. Всі вони носять сучасні назви. Лише за деякими збе­реглися назви давнього походження - Садиби (куток забудований після падіння кріпосного права в другій половині XIX ст.), Глинянка (можливо, назва походить від покладів глини, розташованих близько до поверхні), Оґруд (досить молодий куток, що виник на оґрудді - території колишнього панського маєтку), Медведівка (за переказами старожилів, назва кутка походить від того, що територія до забудови була вкрита густими заростями різнодерев’я та кущами. Територія кутка (рельєф) - це крутий косогір із вузькою підошвою. Тому й говорили, що тут тільки ведмедям водитися. Пізніше ця територія була освоєна і забудована.

Відомо, що територія Оратівщини, як і інші землі Правобережної України, з XIV ст. знаходи­лася під владою литовських князів, а пізніше - феодалів. Із посиленням феодальних утисків, національного та релігійного гніту з боку польської шляхти посилився і протест з боку місцево­го населення. Виникали заворушення селян, які нерідко переростали в повстання, почастіша­ли втечі селян на Запорізьку Січ. Ці події не могли обминути і жителів села Підвисоке. В 1592 році відбувся збройний виступ козаків під проводом гетьмана Христофора Косинського, якого підтримало селянство. Згодом, у 1594 році, вогонь повстання розгорівся з новою силою. Тепер разом із запорожцями виступили частина реєстрових козаків і велика кількість селян під про­водом Северина Наливайка. Цілком імовірно, що жителі Підвисокого, які змушені були терпіти той самий гніт, що й інші українці, не могли залишатися осторонь цих подій, які відбувалися поблизу Оратівщини і навіть охоплювали її територію.

Під час Визвольної війни українського народу в 1648-1654 роках Підвисоке входило до складу Кальницького полку під керівництвом сподвижника Богдана Хмельницького полковника Івана Боїуна. Після Переяславської ради 1654 року с. Підвисоке, як і всі землі Правобережної Украї­ни, знову опинилося під владою польських феодалів. Таке становище тривало й після Андрусівської угоди між Росією і Польщею у 1677 році.

Перші архівні документи про село Підвисоке датовані 1860 роком. У книзі Л. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии». - К., 1864, про село мовиться так: «Подвысокое, в 3-х верстах от Балабановки к югу, на возвышенном месте, жителей около 1448; земель 2335 десятин.

 

Прежде причислялось к Балабановскому имению, а с 1830 года приобретено покупкою Даховской, а от неё в 1849 году Феликсом Осиповичем Вржещом. Близ села есть древние моги­лы. Церковь Димитриевская, деревянная, 5-го класса; земли имеет 41 десятину; построена 1764 года. Эта церковь была построена из дубов, которые срублены на месте постройки. Факт в том, что жители застали свои давние поселения, заросшие огромными деревьями рассказывается во многих местах и свидетельствуют, что край наш, сначала густо засе­лённый, оставался пустым многие десятки, а может быть и сотни лет».

В архівних документах кінця XIX - початку XX ст. с. Підвисоке описане так: «с. Подвысокое (владыческое). В нем дворов - 207, жители общего кола 1923 человек, из них мужчин - 999 и женщин - 924.

Главное занятие жителей - хлеборобностъ, кроме того крестьяне отправляющиеся на зароботки в Херсонскую губернию. Расстояние от уездного города (Липовец) до села 42 вер­сты, от ближайшей ж/д станции - 5 верст. Почтово-телеграфная станция находится в г. Дашеве, а земская - вс. Подвысоком. В селе числяться земли 2324 десятины, из них при­надлежат: панщине - 952 десятины, церкви - 44 десятины, крестьянам - 1326 десятин. Село принадлежит Вацлаву и Сигизмунду Вржещам. Хозяйство ведёт товарищество Ка­меногорского свеклосахарного завода по шестипольной системе, а крестьяне - по трёх­польной. В селе имеются: 1 православная церковь, 1 церковно-приходская школа, 1 аптека, 1 фельдшер, 8 ветряных мельниц, 1 лавка. Запасной продовольственный капитал к 1 января 1900 года достиг суммы 8848 рублей».

У той час с. Підвисоке було волосним центром. В архівних документах зазначається: «Во­лосное правление находится в с. Подвысоком. В состав волости входят: 1 местечко, 4 села, и хуторов и 26 сторожек и будок. В волости числится 9424 человека. Из них мужчин - 4727 и женщин - 4697. В общее число жителей вошло: 8562 православных, 6 раскольников, 148 католиков, 1 лютеранин, 703 еврея и 4 чеха. В районе волости имеется 5 церковно­приходских школ. В волости числится всей земли 13021 десятин. Из них 6752 десятин при­надлежат помещикам, 287 десятин - церквам, 598 десятин - крестьянам».

Поміщики Вржещі, що володіли землями Підвисокого, особисто встановлювали норми при­мусового обробітку селянами своєї землі. Як правило, застосовувалася так звана «урочна» си­стема виконання панщини, тобто кожен кріпак одержував від поміщицького управителя зав­дання на день. Щоденне завдання було таким обтяжливим, що виконувати його доводилося протягом двох, а то й трьох днів.

У 1896 році селяни-поденники і постійні робітники фільварку виступили проти поміщика. Селянський бунт придушено, а 40 чоловік - заарештовано.

В роки першої революції в Росії у 1905-1907 роках відбулися революційні виступи. Протес­туючи проти поміщицьких утисків, повсталі селяни підпалили панську ґуральню. Пожежі ніхто не гасив. Загін урядових військ, викликаний поміщиками, жорстоко розправився з повсталими селянами. Влітку 1912 року в селі відбувся страйк працівників поміщицького господарства. Се­ляни вимагали від поміщика підвищення заробітної плати.

Революцію 1917 року селяни зустріли спершу насторожено, традиція монархізму ще жила в їх свідомості. Але проголошення більшовицькою партією гасла «Вся земля - селянам!» викли­кало збудження до активного політичного і господарського життя. Селяни розгромили пансь­кий маєток, а майно і землю розділили між собою. Організаторами революційних виступів селян були Ларіон Ситник і Федот Гордієнко, який пізніше служив у дивізії М. О. Щорса.

Згідно з документами Держархіву Вінницької області в Підвисокому сільськогосподарського реманенту після революції було: 4-лемішні плуги - 8, 2-лемішні - 5, культиватори - 12, 3- лемішні плуги - і, драпаки - 7, борони - 15, котки - з, сіялки - 1, сани - і, вози - 26.

У1929 році на території села було створено два колгоспи: ім. Шевченка та ім. ВЛКСМ, які в 1935 році об’єднали в один колгосп ім. Димитрова.

Першими організаторами колгоспного руху були: І. А. Покотинський, М. Миронюк, Ян Кар­лович, Федір Починок, Сергій Татарчук.

До Жовтневої революції в селі була церковно-приходська чотирикласна школа, заснована в 1902 році, де навчалося 28 учнів, працював учитель Трохим Лаврентійович Килівник. Окрім учителя, в школі працювали піп і дяк.

У перші роки радянської влади в селі було організовано хату-читальню, велася робота з ліквідації неписемності серед дорослого населення. З 1926 до 1932 року школа вже була семи­річною. У перші роки радянської влади сільську церкву зруйновано. В період колективізації селянського господарства люди до колгоспу вступали не завжди охоче, бо прагнули до само­стійного господарювання. Для залучення людей до колгоспів у селі працювали партійна і ком­сомольська організації. Комсомольська організація була створена 1924, а партійна -1930 року.

Взимку 1933 року селяни почали голодувати. Не маючи що їсти, пекли хліб із висівок із домішуванням трави, варили юшку з буряка, їли бруньки, цвіт акації. Зникали коні, корови, вівці, кури, качки, собаки, коти, їли навіть горобців і ворон. Люди пухли з голоду і вмирали. Дещо легше було тим, хто працював у МТС, на залізничній станції Фронтівка та на цукровому заводі в Кам’яногірці, адже там давали більше хліба. За далеко не повними даними, в селі вмерло від голоду більше 67 мешканців. На сільському цвинтарі встановлено пам’ятник - меморіал жертвам голодомору 1933 року.

Із утвердженням влади більшовиків в Україні почалися перші репресії. Не оминули вони і Підвисоке. Чимало людей було безпідставно заарештовано. Це були активісти колгоспного руху і звичайні рядові трудівники. їх доля невідома. Протягом останніх років вони були реабілітовані.

Почалася Велика Вітчизняна війна. У грудні 1941 року в лісі біля села Підвисоке створено партизанський загін, яким командував Іван Калашник, а комісаром був Василь Зєнкін. Із чер­вня 1942 до січня 1944 року діяла підпільна організація в складі 25 чоловік, її з яких були комуністи. Очолювали її Я. Ч. Нижник, потім - Ф. Ф. Слободянюк. Пізніше група влилася в партизанський загін ім. Чапаева, що входив до складу партизанського з’єднання ім. Сталіна.

У період тимчасової окупації гітлерівці розстріляли і повісили її мешканців села за підтрим­ку підпільників і партизанів. Так загинула сім’я Я. Ч. Нижника, Білобрового, Татарчука. Бага­то хат спалено.

Всього за роки Великої Вітчизняної війни у боротьбі з німецькими загарбниками на фронтах війни і в тилу ворога загинуло 145 підвисочан, 38 учасників війни повернулися додому, 31 - відзначений високими бойовими нагородами.

Село звільнили від фашистської окупації 7 січня 1944 року воїни 240-ї стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Терентія Хомовича Уманського. Бої за Підвисоке і сусідню Фронтівку були важкими і кровопролитними.

Нині майже в центрі села оточена високими каштанами височіє срібляста постать солдата- визволителя, який схилився в скорботі над братською могилою загиблих воїнів-побратимів, які віддали своє життя в боях за визволення села. Поруч, через дорогу, знаходиться Алея сла­ви - пам’ятник-меморіал односельчанам, які загинули в роки війни.

Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників і в повоєнні роки мешканці Підвисокого наполегливою працею відроджували зруйноване господарство. Основною робо­чою силою були жінки, підлітки, старі чоловіки. Проте працювали наполегливо, вирощува­ли непогані врожаї, брали високі зобов’язання. Районна газета «Ленінський шлях» від 4 черв­ня 1945 року опублікувала таку замітку голови колгоспу Ф. Дячука із с. Підвисоке під заголовком «Передові колгоспники»: «Я хочу через нашу газету розказати всім колгоспникам райо­ну про кращих людей нашого колгоспу. Першою назву Ковтун Фросину М., яка під час зби­рання врожаю викосила 27 гектарів хліба і тепер щоденно виконує норму виробітку на посівній на 150 процентів. Фросину Максимівну у нас в колгоспі називають, як саму кращу колгоспницю. Більшість колгоспниць у нас працюють на вивозі хліба державі та на посіві озимих зі своїми коровами. Кожний день можна бачити на току колгоспу, навантажуючи хліб на підводи, де запряжені їх корови, Уманську Ганну К, Татарчук Марину К. Вони вже вивезли на приймальний пункт заготзерна 50 центнерів хліба.

На посіві озимих високий виробіток своїми коровами дають Панасик Марія, Плівака Іван та ін. Вони кожний день виорюють по 0,45-0,50 гектарів, виконуючи норму на ідо про­центів...»

У 1952 році два колгоспи Підвисокого були об’єднані в єдине господарство - колгосп ім. Димитрова, а 1979-го його приєднали до колгоспу «Праця» с. Фронтівка.

У1986 році колгоспи сіл Підвисоке і Фронтівка знову роз’єднали. Місцевий колгосп отримав колишню назву - ім. Димитрова. Люди отримали можливість самостійно вирішувати свої господарські, культурні проблеми. Життя селян поліпшилося.

Упродовж 1970-1990 років у селі з’явилися новобудови: тваринницькі ферми, колгоспний тік із асфальтовим покриттям і механізованим обробітком зерна, господарство повністю елект­рифіковане. Побудований будинок культури, працює фельдшерсько-акушерський пункт, у яко­му трудяться два медпрацівники, є відділення зв’язку, дитячий садок, бібліотека. Діє новозбудована майстерня тракторної бригади, двоповерхове приміщення їдальні-готелю. Проклада­ються дороги з твердим покриттям.

У селі 382 двори, кількість мешканців- 501. Побудовано типову школу (на честь 50-річчя радянської влади). В школі ведеться навчання в класах-кабінетах, працюють кваліфіковані кадри (всі вчителі мають вищу освіту) і більшість з них - випускники цієї школи.

Із 1993 року колгосп перетворено в колективне сільськогосподарське підприємство «Підвисоцьке».

Випускники місцевої школи закінчили інститути (більше 20 чоловік), технікуми - близько 40. Працюють у народному господарстві колишні учні, які закінчили медучилища, педучили­ща, профтехучилища. 31993 року при школі діє музей-кімната, організатором якого є М. М. По­чинок - учитель історії місцевої школи, який 25 років працював директором цієї школи.

Крім того, в школі навчалися: А. Р. Палій - доктор економічних наук; О. Т. Килівник - кандидат фізико-математичних наук; Г. М. Гончарук - кандидат філологічних наук; П. Я. Ков­тун - кандидат сільськогосподарських наук.

Нині в селі діє студія флористики «Чарівниця», створена сестрами Лідією Васильченко і Ніною Співак, що об’єднує 15 місцевих жінок. Наразі створюється музей флористики.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь