Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка села Сабарівка

 

САБАРІВКА

Чудовий край, рідна і мила сторона з її неповторними лісами, сосновими гаями, родючими полями, синьоокими ставками і тихоплинною річкою Гірський Тікич.

На карті Вінницької області село Сабарівка розташоване у східній частині Оратівського району і межує на півночі із Київською, а на південному сході - Черкаською областями.

Село Сабарівка (за переказами старожилів та за архівними даними) виникло на початку XVII ст. Недалеко від села проліг Козацький шлях, яким у XVII ст. рухалися чумацькі валки з рибою та сіллю. Чумаки перепочивали біля річки Тікич, поступово групувалися і залишались будувати собі житло. А згодом і виникло село Сабарівка, назва якого пішла від назви Собранівка - собраніє, зібрання людей в один гурт.

Село умовно поділяється на п’ять кутків: Смерека, Варшава, Хутір, Садиба, Подол.

У роки навали татарських орд навколо села були висипані високі кургани, де постійно вартувала охорона. Помітивши татар, дозорці запалювали здоровенні віхи, аби сповістити жи­телів села про небезпеку, а ті брали в руки вила, коси, сокири і дружно відстоювали своє село. Коли ворогів набігало дуже багато і сили були нерівні, жителі села переховувались у підзем­них сховищах, що від центру села проходили аж до лісу Медведівка, неподалік села Юшківці.

Недалеко від села залишився невеличкий хутір Дівочина. За переказами, сюди поселяли збезчещених панами дівчат, які працювали служницями, покоївками, швачками. Скільки сліз і горя зазнали тут найкрасивіші місцеві дівчата, скільки їх замордовано тут! У пам’ять про тра­гічну долю дівчат і названо цей хутір.

У XVIII ст. в селі біля ставу був зведений панський маєток. Серед розкішних каштанів і кленів пишався двір і будинок, де жив пан із сім’єю, коли приїздив із Санкт-Петербурга. Зараз цей ставок зветься Двірським.

У XIX ст. село належало синам Анни Погоржельської - Андрію і Володимиру.

В селі була православна церква, церковно-приходська школа, один водяний і три вітрові млини, три кузні.

У 1902 році поміщик, майор у відставці Погоржельський, розпочав будівництво млина з підсобними приміщеннями. П’ятиповерховий млин був збудований за французьким проектом. Борошно, змелене тут, вивозилося навіть за кордон. Під час революції млин розібрали. До на­ших днів збереглися два кам’яні склади з півкруглими дахами.

Після революції 1917 року Сабарівку окупували австро-німецькі війська. Разом із поміщика­ми стали відновлювати дореволюційні порядки. У ті буремні часи в селі декілька разів зміню­валася влада. Тільки у 1920 році було остаточно встановлено радянське керівництво. Земля була поділена між селянами, але обробити її могли далеко не всі. Не вистачало сильних чоло­вічих рук (багато чоловіків не повернулися з фронту). Бракувало коней, волів, реманенту, на­сіння.

У 1923 році в Сабарівці було створено товариство зі спільного обробітку землі під назвою «Спільний порятунок», організатором якого був житель села Варлам Єпіфанович Кучерявий. Виробнича бригада обробляла юо га землі, мала чотирьох коней, два вози; чотири борони та два плуги.

Протягом 1923-1927 років «Спільний порятунок» виріс із семи до тридцяти чотирьох кол­госпних сімей. Товариство отримало державну позику в сумі п’ять тисяч карбованців. За ці кошти сабарівчани придбали трактор «Фордзон», п’ятеро свиней, дві пари коней.

У1924-1925 роках в селі було створено комсомольську організацію, секретарем якої був Дмит­ро Терентійович Ткачик. У цій організації налічувалось п’ять осіб. Головою сільської ради був Демид Михайлович Новодворський.

У ті часи село славилося своїми майстрами: Павло Кавецький обробляв овечі шкури для пошиття кожухів; Никифор Петрович Дунь вирізав дерев’яні ложки, робив колиски для ма­люків, кошики, різні решета, крім того крив соломою хати; Федір Цімох виготовляв бочки; Микола Архипович Осадчий копав криниці у Сабарівці та навколишніх селах; Антін Федото­вич Паламарчук виготовляв вози і колеса, серпи для селян виготовляли Адам Денисович Грабовий та Денис Кієнко. Пилип Григорович Грабовий та Іван Семенович Карпенко встано­вили поздовжню пилку для розпилювання колод на дошки. В той час у селі було до двох десятків жорен для розмелу зерна.

Великим горем для жителів села Сабарівка став голодомор 1932-1933 років. У селі під час голоду померло 208 осіб. Людей вивозили на кладовище і ховали у великих могилах. Трапля­лося, що вивозили ще живих, напівмертвих людей. Нині на сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору1932-1933 років.

Незгасаючим болем залишилася в серцях односельчан Велика Вітчизняна війна. В липні 1941 року село було окуповане німцями. Більшість чоловіків було мобілізовано на фронт. Бага­то молодих дівчат насильно вивезено в Німеччину на примусові роботи на заводах та у сільсько­му господарстві. Після війни майже всі вони повернулися додому. Ганна Копиця зустрілася на чужині з бельгійцем, таким же підневільним робітником, як і вона. Молоді люди покохали одне одного. Ганна поїхала у Бельгію, де молодята одружилися. Пройшли роки, але сабарівчанка не забула рідного села. Часто навідувалася сюди. Востаннє приїздила в 2005 році з гру­пою бельгійських родичів та друзів.

У навколишніх лісах діяли партизани, і жителі села допомагали їм як могли: пекли хліб, ділилися іншими продуктами, передавали інформацію про дії німців.

Жорстокі кровопролитні бої за визволення Сабарівки тривали кілька днів, і 6 січня 1944 року радянські війська звільнили село від фашистів. У братській могилі вічним сном спочивають 39 воїнів. Імена лише дев’яти із них вдалося встановити.

 

З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулося додому 108 сабарівчан. У селі відкрито Алею пам’яті, де на монументі викарбувано імена усіх загиблих односельчан.

Дуже важко було після війни. Скрізь розруха і голод. Але люди здобули перемогу над страш­ним ворогом і, окрилені нею, з великим ентузіазмом взялися за відбудову села і колгоспу. Не шкодуючи сил і здоров’я, зранку до пізньої ночі працювали трактористи: Карпо Лабунець, Яків Мандрика, Лукан Яшук, Марія Очеретяна, Євгенія Коломієць, Ганна Шевчук. Високих надоїв домагалися Фросина Поліщук, Соломія Логоза, Ксенія Поліщук.

У 1950 році артіль «Спільний порятунок» було перейменовано в колгосп імені Горького. В цей час у господарстві було дві автомашини, сорок пар коней, сім сівалок, чотирнадцять кінних культиваторів, двадцять три кінних плуги, дві січкарні з кінними приводами, дев’ятнадцять голів овець, сто двадцять свиней, триста голів птиці, сорок кролів.

У 1956 році в хатах колгоспників заговорило радіо, 1957 року колгосп закупив пересувну електростанцію, яка давала струм в основному для ферми та освітлення контори і госпо­дарських приміщень. Пізніше було встановлено два двигуни ДТ-54, що давали струм для господарства. А в хатах електролампочки засвітились у 1961 році. Найбільшу частку у цю справу вніс місцевий електрик І. Д. Грабовий. У1973 році в селі збудовано двоповерхове приміщення школи.

З 1979 по 1984 рік діяла об’єднана сільська рада з центром у с. Юшківці.

У1978 році в процесі укрупнення колгоспів сабарівське господарство об’єднали із юшковецьким і присвоїли ім’я Шевченка. У1981 році колгосп ім. Горького знову відновили, а в 2000 його було реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство «Долина», потім - у сільськогосподарський виробничий кооператив, що у 2004 році фактично припинив своє існу­вання. Розпайовані землі зараз орендують агрофірма «Відродження» та АКПП «Золота нива».

У 2007 році село газифіковано.

Ряд трудівників села за сумлінну працю було відзначено високими урядовими нагородами, зокрема орден Леніна отримала ланкова буряківничої ланки Ольга Яківна Бердій, орден Тру­дового Червоного Прапора - механізатор Яків Антонович Панчук, орден Трудової Слави III ступеня - механізатор Михайло Порфирович Очеретяний.

У селі народилися: журналіст, письменник Степан Луканович Ящук, журналіст, сатирик Во­лодимир Федорович Логоза.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь