Оратівська селищна рада
Вінницька область, Вінницький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка села Якимівка

ЯКИМІВКА

На мальовничих берегах річки Роськи, яка неподалік за селом Кашперівкою Тетіївського району Київської області впадає в річку Рось, розташована Якимівка. Селом проходить магістральна шосейна дорога, що пролягла з Вінниці на Липовець, Оратів, Тетіїв, Білу Цер­кву, Київ.

У книзі відомого краєзнавця Л. Похилевича про село читаємо: «Якимівка, так зветься передмістя містечка Животова, яке раніше називалося Київським, тому, що лежить ниж­че по річці Роська з лівого її боку по шляху з Животова до Києва. Ще на початку минулого століття це передмістя мало особливих у Животові власників, належало до Тетіївщини. Після розпродажі воно належало Констанції Куницькій. Після її смерті декільком володарям - її нащадкам. Від них купив Якимівку маршал Шидловський, від племінника якого заволодів покупкою Гродзицький. Після смерті Гродзицького Якимівку отримала його дочка Катери­на, яка була заміжня за Шкуратовським і продала село в 1856 році Генріху Павловичу Гнатовському; землі в Якимівці налічується 1124 десятини. Мешканців обох статей 523. Є винокурня, побудована в 1834 році.

Церква Свято-Троїцька, дерев’яна, 7-го класу; землі має з хутором 45 десятин; побудова­на давньою поміщицею Констанцією Куницькою в 1748році; фундаментально відбудована і піднята на кам’яний фундамент 1848року».

Як бачимо, Якимівка - передмістя Животова. А Животів був заснований як місто-укріплення на острові річки Роськи, як охоронне місце для людей і товарів на випадок нападу татар. Животів був важливим торговельним центром з обміну житніми злаками. Він поступово обростав ремісничими поселеннями, пов’язаними з життям містечка. Одним із них було село Яки­мівка. Торгівля передбачала не тільки виробництво хлібних злаків, а й засобів для їх перевезен­ня. Звідси і пішли назви навколишніх сіл, зокрема Бугаївка, що постачала худобу, биків як тяглову силу; Правилівка - підводи, Дзвеняче - метал, Човновиця - човни.

У «Літописі Самовидця» йдеться про те, що 1649 року біля Животова (на Буртах) відбулася зустріч Богдана Хмельницького з кримським ханом Манглі-Гіреєм. Під час визвольної війни «...все, що живе піднялося в козацтво». Багато мешканців Якимівки стали козаками Животівського козацького полку. Кожне місто тоді виставляло полк, а великі села - сотню. «Літопис Самовидця» фіксує такі козацькі полки, сформовані того часу: Білоцерківський, Уманський, Кальницький, Животівський. Зокрема, Животівський козацький полк було сформовано 1648 року, пізніше він влився до Кальницького полку.

Чимало падінь і злетів пережила Якимівка за свою багатовікову історію. Не обминули вони село й після революції 1917 року.

В1920 році червоні будьонівці звільнили село від білополяків. Встановилася радянська влада.

У лютому 1928 року в Якимівці відбулися перші колгоспні збори. Тоді в артілі працювало 46 родин. Це була мізерна частка селян із такого великого села, як Якимівка. До артілі вступили також мешканці Старого Животова, містечка Животів і Теліжинець.

Першим головою Якимівського колгоспу було обрано Федора Федоровича Федоренка. До складу правління колгоспу «Перше травня» ввійшли голова колгоспу, рільник-бригадир, бух­галтер, завгосп, обліковець робіт та інші. Головною фігурою після голови колгоспу був рільник- бригадир. Він керував проведенням польових робіт і особисто відповідав за обробіток землі. В артілі нараховувалося 30 пар коней, 8 пар волів, 15 плугів, бо комплектів борін, 2 молотарки. Під цукровими буряками було зайнято бо га землі. З кожного з них восени зібрали по 124 ц солодких коренів. Зернових вийшло на круг по 18 ц.

Особливо пам’ятною подією для села стало придбання трактора «Фордзон».

У1933 році якимівчан не обминуло страшне лихо голодомору. Немилосердна смерть забрала з села понад 500 мешканців.

У 1934 році в Якимівці було відкрито семирічну школу, а 1938 року колгосп придбав два перших автомобілі.

Велике лихо принесла війна 1941-1945 років. Вісімнадцятого липня Якимівку захопили німець­ко-фашистські загарбники. Проте якимівчани не скорилися і розпочали боротьбу проти окупантів. У1942 році в Якимівці і Бугаївці діяла антифашистська група під керівництвом Д. Л. Бордюженка, яка завдала значних втрат ворогу. Окупація тривала два з половиною роки.

Село було звільнено від фашистських загарбників і січня 1944 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало з ворогом 212 мешканців Якимівки. Далеко не всім з них пощастило залишитися в живих. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернувся 151 односельчанин. Нині в селі споруджено пам’ятник загиблим воїнам.

Після визволення села в 1944 році, ще до початку весняних польових робіт, було відновлено колгосп «Перше травня». Його головою обрали Сергія Петровича Сіромаху.

Пізніше колективне господарство зазнало багато реформувань. У1952 році якимівське гос­подарство і сусіднє бугаївське об’єдналися в одне - колгосп «Перше Травня». Але таке об’єднання виявилося неміцним, не принесло бажаних результатів. Невдовзі господарство знову розділилося, 1961 року колгосп «Перше Травня» було перейменовано в колгосп «Україна». У наступному році він став спеціалізованим господарством з виробництва яловичини. Чергове об’єднання відбулося в 1976 році. Якимівське господарство примусили на правах бригади увій­ти до складу новоживотівського колгоспу. А незабаром така доля спіткала і господарство села Бугаївка.

Дев’ятнадцятого липня 1981 року новоживотівський колгосп «Україна» був розділений. Відок­ремившись, якимівчани відстояли своє право повернути своєму колгоспу, у якому залишилися господарства Бугаївки і Правилівки, назву «Україна».

У роки так званої горбачовської перебудови Бугаївка відокремилася у самостійне господарст­во. У складі колгоспу «Україна» залишилися села Якимівка і Правилівка. Попри неймовірні труднощі, що випали на долю трудівників села у цей складний і відповідальний час, якимівча­ни наполегливо виборюють своє місце під сонцем у нових ринкових умовах господарювання.

За значні трудові досягнення окремі працівники були нагороджені орденами: Уляна Тихо- нівна Бондаренко, бригадир рільничої бригади - кавалер ордена Леніна; Ірина Григорівна Са- піга, ланкова рільничої бригади - кавалер ордена Леніна; Ірина Севастянівна Кухар, телятниця (доглядач ВРХ) нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора; Йосип Робертович Гра- бівський, тракторист - орденом Трудового Червоного Прапора; Іван Петрович Руденко, меха­нізатор - орденом Трудового Червоного Прапора.

Відкриття в Якимівці середньої школи припадає на 1957 рік. Тоді в школі було 24 класних кімнати, в яких навчалося 456 учнів.

У1968 році в Якимівці відкрито будинок культури на 500 місць. Сюди було переведено сільську бібліотеку з книжковим фондом понад 13 тис. книг.

Якимівський спиртзавод (ґуральню) збудував місцевий поміщик 1870 року в низині біля став­ка. Сировиною для виробництва спирту слугували зерно й картопля. За роки радянської влади завод було реконструйовано і переоснащено. У1970 році Якимівський спиртозавод було перепрофільовано в підприємтво з виготовлення кормових дріжджів. За період роботи дріжджового заводу (1970-1993) перероблено 153 тис. т меляси і вироблено 30,6 тис. т сухих кормових дріжджів. У жовтні 1993 року роботу заводу призупинено, обладнання законсервовано.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь